#ЧНУ

Ага, а канікули мені для чого, для того, щоб я про універ думав(ла)??? Дожились. Ми – люди і пристосування тече по наших жилах. Спочатку ми одягаєм найкрутіші луки «баленсіага-луівітон-жеванши», а вже через 2 тижні вересня розуміємо, що ми знов „попались на капкан“, а вибратися із нього можна буде ой як не скоро. І ми починаємо навчатися, набирати бали і врешті розуміти, що ми за цим сумували. Поряд наші одногрупники, які ще не прокинулися зранку, викладач, який хоче, щоб ви самі здогадались, що вам було додому, ну і, звісно, довгоочікуваний дзвінок на перерву, після якого аудиторія осиротіє  і чекатиме своїх наступних «гризунів граніту науки».

Не ходіть на пари, нема пар – нема викладачів – нема стосунків – нема проблем. Чудовий ланцюжок, яким користується дуже багато студентів, але фактично схема ця ламається ще на першому етапі, бо коли вас немає на парі це трішки помітно. Ледве-ледве… Якщо ви виконуєте домашнє завдання і ходите на пари, будьте певні, що стосунки ви не зіпсуєте ніяк, адже ви і ваш викладач – дорослі люди, які обирають спокій і взаємовигоду і аж ніяк не хочуть приходити на вашу стонадцяту перездачу.

Подружитися із тарганами і студентами старших курсів, які всі проблеми будуть спихати на вас – amust.Та жартую, звісно, сама проживаю в гуртожитку і впевнено можу сказати, що це одне із найзатишніших і нарідніших мені місць. Не лякайтеся того, що поряд із вами живуть студенти старших курсів, поводьте себе впевнено, “не давайте себе в обіду”, всі ми були молодми і зеленими. Кімнати чисті і прибрані, якщо ви їх тримаєте в чистоті, а керівництво лояльне настільки, наскільки це дозволяють карантинні обмеження. Гуртожиток – це місце, яке стане для вас наповнене спогадами!