Студентські «НОУ-ХАУ»

Перше, про що намагаються дізнатися студенти, вступаючи до університету. Звісно, можна прогулювати, можна і взагалі не ходити на пари... Ну, і на сам кінець, можна документи з університету забрати (чого вони без діла будуть пилом припадати?)…

А якщо чесно, чи є сенс прогулювати і втрачати стільки потрібної і цікавої інформації?! Університет - це не школа. Тут не має нудної етики і незрозумілої вам фізики. Ви обрали той напрям, який вам до вподоби і всі предмети так чи інакше будуть пов‘язані саме з ним. В будь-якому випадку вибір лише за вами… Але я впевнена, що ви і самі не захочете пропускати такі цікаві лекції і не менш цікаві семінари.

Подружитися із тарганами і студентами старших курсів, які всі проблеми будуть спихати на вас – a must. Та жартую, звісно, сама проживаю в гуртожитку і впевнено можу сказати, що це одне із найзатишніших і нарідніших мені місць. Не лякайтеся того, що поряд із вами живуть студенти старших курсів, поводьте себе впевнено, “не давайте себе в обіду”, всі ми були молодми і зеленими. Кімнати чисті і прибрані, якщо ви їх тримаєте в чистоті, а керівництво лояльне настільки, наскільки це дозволяють карантинні обмеження. Гуртожиток – це місце, яке стане для вас наповнене спогадами!

Взагалі кожна людина переживає цей період по- різному. Є такі студенти, які бояться іти в нове приміщення, тим паче з чужими людьми, тому вони сідають на останні парти аби їх не чіпали. Так сказати на «гальорці». Є і такі, які сідають за перші парти аби не думати де вони і з ким і повністю занурюються в навчання. І той тип поведінки, до якого входила я - це тип, який не нервує, а впевнено робить все, що потрібно. Мене навіть плутали з 3 курсом, бо я ніби усе і всіх знала і зовсім не нервувала. Та до якого поведінкового типу ви б не відносились, і через рік, і через п‘ять ви будете плутатися в аудиторіях і ходити як ті «курчата з першого курсу». Я, наприклад , досі не орієнтуюсь в першому корпусі , місяць тому взагалі зайшла не туди і люди не могли зрозуміти, що я від них хочу. Головне сприймати це з усмішкою як черговий квест.

Не ходіть на пари, нема пар – нема викладачів – нема стосунків – нема проблем. Чудовий ланцюжок, яким користується дуже багато студентів, але фактично схема ця ламається ще на першому етапі, бо коли вас немає на парі це трішки помітно. Ледве-ледве… Якщо ви виконуєте домашнє завдання і ходите на пари, будьте певні, що стосунки ви не зіпсуєте ніяк, адже ви і ваш викладач – дорослі люди, які обирають спокій і взаємовигоду і аж ніяк не хочуть приходити на вашу стонадцяту перездачу.

Так-с, будьмо всі чесними, дистанційне навчання – річ, яку нам подарував Covid-19 не просто так. Для деяких студентів це було подарунком із небес і ним вони тішаться й досі. Всі ми прекрасно вміємо обклеїти кімнату шпаргалками так, щоб камера не помітила, або заклеїти її скотчем і казати “так шкода, стара вже”. Для декого це був жах, бо відсутність очних зустрічей з викладачем – запорука отриманню знань, але насправді складнощі були лише на початку – коли все, м’яко кажучи, пішло коту під хвіст. Головна проблема: небажання вчитися, все інше – дрібниці, які вирішуються розмовами і компромісами.

Ага, а канікули мені для чого, для того, щоб я про універ думав(ла)??? Дожились. Ми – люди і пристосування тече по наших жилах. Спочатку ми одягаєм найкрутіші луки «баленсіага-луівітон-жеванши», а вже через 2 тижні вересня розуміємо, що ми знов „попались на капкан“, а вибратися із нього можна буде ой як не скоро. І ми починаємо навчатися, набирати бали і врешті розуміти, що ми за цим сумували. Поряд наші одногрупники, які ще не прокинулися зранку, викладач, який хоче, щоб ви самі здогадались, що вам було додому, ну і, звісно, довгоочікуваний дзвінок на перерву, після якого аудиторія осиротіє  і чекатиме своїх наступних «гризунів граніту науки».

А Тік-Ток вам для чого? Ноги в руки і бігом на диванчик дивитися гарненькі відео про котиків, танцювальні челенджі Діни Саєвої, відео про те, як знайти відповіді до гугл-форми і таке інше. А взагалі, то часу вільного у вас буде чимало і чим його зайняти – лише ваша справа. Немає нічого поганого і в тих самих тік-токах, в Інстаграмі чи Телеграмних каналах. Нам усім цікаве різне. Побродити біля Дніпра, зібратися на лавочках із одногрупниками, посидіти в гуртожитку і трохи глянути в минуле, рвонути в студраду, зайнятися йогою, глянути серіал на 100000 серій англійською чи німецькою – все круто і у всьому є свої плюшки.